Українська література, 7 клас

19.05.2020
20.05.2020(тема розрахована на 2 уроки)

Урок літератури рідного краю. Ознайомлення з творчістю письменників-земляків

“Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”, “Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не гідний пошани”, - писав М.Рильський. Звернена до нащадків заповідь поета особливої актуальності набуває тепер, коли йде активний процес відродження історичної пам’яті. 

"Полтавщина... Тут стоголосом уперше задзвеніли глибинні джерела нашої мови, літератури, культури. Своєрідна, по-філософському замислена, справжня академія письменників". Маргарита Малиновська

Сковорода Григорій Савич (1722-1794)

 

«Може, ні про одного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, – є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях – можна сказати без перебільшення – висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду…».

Д. Чижевський

Видатний український просвітитель, філософ, поет, перекладач. Народився в с. Чорнухи Лубенського повіту (тепер Чорнухинський район).

Навчався в Києво-Могилянській академії. Продовжив освіту за кордоном – у Будапешті, Вені, Венеції, Флоренції.
Займався художньою творчістю: поет, прозаїк, перекладач римських авторів – Горація, Овідія, Цицерона.

За життя Сковорода був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії.

Творчість Г. С. Сковороди мала значний вплив на його наступників: І. Котляревського, Є. Гребінку, Г. Квітку-Основ’яненка.

Помер Григорій Савич у свого мецената в с. Пан-Іванівка на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області).

Ім’я Григорія Сковороди на Полтавщині вшановується з такою ж любов’ю, як і Котляревського та Шевченка. Тут кожному він – мовби рідня, часточка найбільшого духовного скарбу. Тому-то ім’я Сковороди, його благородну постать і сторінки його непрочитаного життя – в малюнках, речах, книгах, статтях – завжди можна побачити в музеях широкого полтавського краю – від Полтави і до Лубен, від Миргорода і до Лохвиці, Пирятина, Золотоноші.
Наш земляк І. П. Кавалерідзе створив оригінальні пам’ятники Г. Сковороді в Чорнухах і в Києві перед будівлею Києво-Могилянської академії.

Іменем Г. С. Сковороди названо:

Село Сковородинівка Золочівського району на Харківщині

Вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах

Харківський педагогічний інститут

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

Інститут філософії НАН України.

15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.
Меморіальна дошка Григорію Сковороді встановлена на будинку корпусу НаУКМА, де 1738-42 рр. і 1744-50 рр. навчався Г. С. Сковорода. Дошка-граніт, барельєф; скульптор І. Кавалерідзе, арх. Р. П. Бикова; відкрито в 1964 р.

Гоголь Микола Васильович (1809 – 1852)

"Він поєднував у собі ніжного лірика з грізним сатириком-викривачем, добродушного гумориста з трагіком високої напруги, захопленого співця краси, природи і людини з нещадним суддею людської пошлості і підлоти".

                                                                                     М. Рильський

Видатний прозаїк і драматург, творчість якого однаковою мірою належить російській та українській літературі, один з перших представників світового реалізму. Народився у селі Сорочинцях Миргородського повіту (тепер – Великі Сорочинці) в поміщицькій сім’ї. Дитинство його минуло у селі Василівці (Яновщині, тепер – Гоголеве Шишацького р-ну). У духовному розвитку майбутнього письменника певну роль відіграв батько – Василь Панасович, поет і драматург того часу. Навчався Гоголь у Полтавському повітовому училищі, потім в Ніжинській гімназії вищих наук. У 1828 р. Гоголь переїжджає до Петербурга, де навчається в Академії мистецтв.
У 1831 – 1832 рр. з’явився цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», який приніс письменнику літературну славу. У повістях циклу оспівано поетичний образ України, овіяний повір’ями й легендами. У 1835 р. вийшли збірки «Миргород» та «Арабески», у 1836 р. – повість «Ніс», а у 1845 р. – «Шинель», у яких повною мірою зазвучав гоголівський «сміх крізь сльози». Повість-епопея «Тарас Бульба» (1835) присвячена героїчній боротьбі українського народу проти іноземних гнобителів. У 1836 р. петербурзьким Александринським театром було поставлено комедію «Ревізор».
У червні 1836 р. Микола Гоголь виїхав за кордон. У Швейцарії, Римі, Парижі він працював над поемою «Мертві душі», писав також драму з історії Запоріжжя (збереглися уривки), повість «Рим» та ін.
Микола Васильович ніколи не забував рідну Василівку, матір, сестер. Туди він приїжджав із Петербурга та із-за кордону влітку 1832, 1835, 1841, 1848, 1850 та 1851 років. Під час останнього перебування в Україні весною 1851 року письменник працював над другим томом «Мертвих душ», однак з незрозумілих причин за кілька днів до смерті спалив його.
Микола Гоголь відомий і як  збирач та великий шанувальник українського фольклору. Зібрані ним пісні були опубліковані 1909 року Академією наук. Панас Мирний в листі до М. Коцюбинського 1902 року писав: «Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш…»
Творчість Миколи Гоголя справила помітний вплив на українську літературу, зокрема на творчість Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, який присвятив йому вірш (“Гоголю», 1844 р.). П’єси письменника широко ставилися на українській сцені, за сюжетами його творів створено опери М. Лисенка, П. Чайковського, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова.
На Полтавщині працює два музеї М. В. Гоголя – літературно-меморіальний музей в с. Великі Сорочинці та музей-заповідник у с. Гоголеве (колишній Василівці), де в 1982 – 1984 рр. відбудовано весь комплекс будівель, що складали садибу Гоголів. Пам’ятники письменникові є в Полтаві, Сорочинцях, Диканьці, Миргороді, Пирятині, Шишаках та ін. Іменем письменника названо Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр (1958 р.).

Полтавщина є батьківщиною двох талановитих братів письменників – Григора та Григорія Тютюнників, які народилися в с.Шилівці Зіньківського р-ну. 

У романі „Вир” Григорія Тютюнника описано життя полтавського села Троянівки протягом кількох десятиріч. З глибоким реалізмом Григір Тютюнник змалював у своїх творах десятки образів полтавських людей, своїх односельців, природу рідного краю (твори “Три зозулі з поклоном”, “Іван Срібний” та ін.). У творчості Григора Тютюнника простежуються й автобіографічні мотиви. Дитинство малого Григора проходило на 14 Донбасі, але сутужного 1942 року, коли тітка почала тяжко бідувати з трьома власними дітьми й Григором, хтось натякнув на це одинадцятирічному хлопчині, порадив, що не треба так обтяжувати собою велике сімейство у голодні дні, й той вирішив збиратися до матері, в рідне село. Пізніше цей шлях і поневіряння Григора буде влучно відображено в повісті "Климко". 

Не можна не згадати і творчість В.Симоненка, який народився в с.Біївцях Лубенського р-ну. 

У його автобіографічних поезіях „Грудочка землі”, „З дитинства”, „Дід умер” та ін. змальована любов до рідного краю. 
Полтава і рідне село Зачепилівка стали природною темою багатьох віршів і для видатного українського поета Б.Олійника. 

Новатором у драматургії називали Олексу Коломійця, який народився в с. Харківці Лохвицького району. 

Олексій Коломієць з дитинства всотав красу мальовничої природи харківської землі. Оця залюбленість у рідний край, батьківщину – малу й велику – відбилася у назвах його творів: “Чебрець пахне сонцем”, “Срібна павутина”, “Горлиця”, “Спасибі тобі, моє кохання”. Драматичний твір “Фараони” О.Коломійця залишається неперевершеним явищем про колгоспницько-селянське життя, де не змінено жодного імені дійових осіб, які дійсно жили в Харківцях, вони, наче живі, перейшли на сторінки твору. 

Домашнє завдання. Написати біографію письменника-земляка Полтавщини(на свій вибір). А письменників Полтавщини у нас багато!



13.05.2020
Тема. Підсумкова контрольна робота( виконати до 14.05.)

Письмовий твір на одну з тем:

1. "Ідея патріотичного оптимізму та життєлюбства у творах Олега Ольжича й Олени Теліги"

2. "Богатир Карпат Іван Сила"

3. Пісенно-поетична творчість Андрія Малишка



12.05.2020
Тема. Андрій Малишко. "Пісня про рушник"

Перегляд відео:

“Пісня про рушник” — поезія Андрія Малишка, сповідь-спогад ліричного героя, у якій матір дарує синові рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник — символ чистоти і любові, а вишивка — справжній оберіг. Ліричний герой поезіï з великою теплотою розповідає свою історію життя. 

“Пісня про рушник”
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
I водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Аналіз

Рід літератури: інтимна лірика.
Жанр: ліричний вірш (пісня).
Мотив: материнської любові й рушника як символу життєвої дороги.
Віршовий розмір: анапест.

Художньо-стильові особливості: сповідь-спогад ліричного героя, у якій матір дарує синові вишитий рушник як символ життєвої дороги. Рушник пов’язаний із життєвою долею лірично­го героя і з образом його матері. Лірич­ний герой поезії дуже тепло згадує свою матір. Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьків­ською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини. Форма вірша має значну кількість повторів, що наближає його до пісні.

Примітки: Композитор Платон Майборода написав музику до цієї поезії. Виконавців твору було багато, зокрема Дмитро Гнатюк, Олександр Таранець, гурт “Ча­рівна”, Ірина Сказіна, Олександр Малінін, Квітка Цісик та ін.

А. Малишко "Чому сказати , й сам не знаю"

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.

1970

Аналіз вірша "Чому сказати, й сам не знаю..."

Тема: поетична розповідь про стежину в рідному краю до рідної оселі

Головна думка: «живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю»

Ідея: уславлення любові до рідної землі

Жанр: пісня

Художні засоби

Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».

Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».

Метафора: «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»

Повтори (рефрен, приспів): «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Дощами …»

Повтори (тавтологія): «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».

Кількість строф: чотири

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Рими: знаю – краю, літ – воріт, виднокрузі – лузі, обніма – нема, цвіт – воріт, перемита – літа, даль – жаль

Стежина від рідного дому виводить людину на широкий життєвий шлях. Нема їй ні кінця ні краю, бо на зміну одним поколінням приходять інші. І для кожного ця дорога своя. Якою буде вона та де проляже, залежить від любові до рідного краю. Пам’ять про батьківську турботу та дитинство назавжди залишає почуття вдячності рідному дому, отчому порогу.

Для самого автора стежина – це зв'язок з рідною домівкою, батьківщиною. 

   

Домашнє завдання. Опрацювати тему уроку в підручнику українська література. Повторити попередні теми уроків. Підготуватися до підсумкової контрольної роботи на наступному уроці 13.05.

06.05.2020
Тема. Іван Сила(Іван Фірцак) - утілення непереможного духу українського народу, його доброти й щирості

У пошуках Івана Сили:

Домашнє завдання. Продовжити читати "Неймовірні пригоди Івана Сили"

05.05.2020
Тема. Олександр Гаврош. Коротко про письменника. "Неймовірні пригоди Івана Сили"

Діалог з письменником:

Прототип головного героя твору "Неймовірні пригоди Івана Сили" Іван Фірцак(дещо про нього):

"Неймовірні пригоди Івана Сили"(аудіокнига):

Домашнє завдання. Розпочати читати "Неймовірні пригоди Івана Сили" Олександра Гавроша. стор.254, запитання 1-10 дати короткі відповіді(стор.261)

29.04.2020

Тема. Лицар духу українського народу Олена Теліга. 

Вірш "Сучасникам" як моральний заповіт нащадкам. 

Перегляд відео до теми уроку:

Вірш "Сучасникам":

СУЧАСНИКАМ

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби — спокійний і суворий,

Не плутай душу у горіння тіла,

Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене — у святім союзі:

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить, зате коли сміюся,

То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, — я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Тема: патріотичне звернення ліричної героїні до своїх сучасників

Головна думка: ««Не треба слів! Хай буде тільки діло!»

Провідний мотив: прагнення переповнити кожну мить життя, патріотичне прозріння

Рід літератури: лірика

Вид лірики: філософська

Збірка: «Душа на сторожі» (1946), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994)

Жанр: вірш

Художні засоби

Епітети: раптовий порив, святім союзі, гострим болем, я тверда й сувора, ясних привітів, хуртовині сніжній, холодній зливі

Персоніфікація: купати душу

Метафора: «горіння тіла», «сховай свій біль», «зломи раптовий порив», «у святім союзі: душа і тіло, щастя з гострим болем», «біль бринить», «сміх …  рветься джерелом на волю», «даю без міри ніжність», «палити серце в хуртовині», «вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив»

Антитеза (протиставлення): «Не плутай душу у горіння тіла», «Не треба слів! Хай буде тільки діло!», «щастя з гострим болем»

Риторичне звертання: «О краю мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жодний ворог»

Риторичні оклики: «Не треба слів!», «Хай буде тільки діло!», «Мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю!»

Інверсія: «в хуртовині сніжній»

Домашнє завдання. Аналіз вірша "Радість" О.Теліги письмово. Виконати до 05.05.

28.04.2020
Тема. Олег Ольжич - поет національного героїзму. Проблема людської волі в поезії "Захочеш - і будеш..."

 Перегляд відео до уроку:

Вірш "Захочеш - і будеш":

ЗАХОЧЕШ І БУДЕШ

Захочеш — і будеш. В людині, затям1,

Лежить невідгадана сила.

Зрослась небезпека з відважним життям,

Як з тілом смертельника крила.

І легко тобі, хоч і дивишся ниць2,

Аби не спіткнутись ні разу,

І нести солодкий тягар таємниць

І гостру петарду3 наказу.

Навчишся надать блискавичність думкам

І рішенням важкість каміння.

Піти чи послати і стать сам на сам

З своїм невблаганним сумлінням4.

1 Затям — зрозумій, запам’ятай.

2 Ниць — униз.

3 Петáрда — вибуховий пристрій застережної дії.

4 Сумлíння — совість, внутрішній голос, суддя, який оцінює думки та вчинки

Аналіз вірша "Захочеш і будеш":

Тема: роздум про можливості кожної особистості (життя і боротьба сина свого народу)

Головна думка: «в людині, затям, лежить невідгадана сила» (заклик бути патріотом)

Провідний мотив: утвердження сильної і сміливої особистості

Рід літератури: лірика

Вид лірики: громадянська (патріотична)

Збірка: «Вежі» (1940)

Жанр: вірш

Художні засоби

Епітети: невідгадана сила, відважним життям, солодкий тягар, гостру петарду, невблаганним сумлінням

Метафора: «в людині … лежить … сила», «Зрослась небезпека з … життям», «нести тягар … таємниць», «петарду наказу», «надать блискавичність думкам», «рішенням важкість каміння», «стать сам на сам з … сумлінням».

Порівняння: «зрослась …, як з тілом смертельника крила»

Вірш "Господь багатий нас благословив":

Домашнє завдання. Аналіз вірша "Господь багатий нас благословив" О.Ольжича(виконати до наступного уроку 29.04.)

22.04.2020
Тема. Контрольна робота. Василь Симоненко, Марина Павленко, Любов Пономаренко

Тестова перевірка знань

1 рівень (тести)

1.У вірші В. Симоненка «Лебеді материнства» якими очима заглядає в шибку казка?

А) синіми;     Б) зеленими;   В)  карими;   Г) сивими .

2.  Заклик «мріяти й шукати, доки жити» звучить у   вірші В.  Симоненка:

А)  «Лебеді материнства»;  Б)  «Гей, нові Колумби  й  Магеллани»;

В)  «Перехожий»;   Г)  «Ти знаєш, що ти   — людина?»

3. До чого закликає В. Симоненко в поезії  «Ти знаєш, що ти   — людина?»

А) жити й кохати;  Б) працювати й творити;  В) мріяти й фантазувати.

4. У якій поезії В. Симоненка ліричного героя у важку хвилину підтримають рідні верби і тополі?

А)  «Гей, нові Колумби й  Магеллани»;   Б) «Лебеді материнства»;

В)  «Перехожий»;   Г)  «Ти знаєш, що ти   — людина?»

5. Як ставилися вдови до полонених німців? (Новела «Гер переможений»)

 А)із співчуттям;  Б) зі зневагою;  В) із ненавистю;  Г) із байдужістю.

6. Як поховали Фрідріха?

А) скромно;    Б) не по-людськи ;    В) із почестями.

7. Що було в отворі на місці цеглини?

А) хустина;   Б) рукавиця;  В) стрічка;  Г) іграшка.

8. Основні події повісті М. Павленко «Русалонька із 7-В…» відбуваються:

 А) у місті Вишнопіль;  Б) у місті Києві;  В) у селі Половинчик;  Г) у Миргороді.

9. Кому з роду Кулаківських допомагає Софійка?

А) Васюні ;   Б) Фролу;   в); Якову;   г) Вадимові.

10. Про що попереджає М. Павленко, зобразивши рід Кулаківських?

А) треба боятися привидів;   б) не можна забувати про сімейні реліквії;             в) не робити тяжких гріхів, щоб нащадки через них не страждали.

2 рівень(потрібно розкрити питання - двома-трьома реченнями, обгрунтувавши свою думку)

1.     Які почуття викликає у вас полонений німець Фрідріх? Аргументуйте відповідь.

2.     Чи погоджуєтеся ви зі словами В. Симоненка, що необхідно «мріяти й шукати, доки жити»? (Поезія «Гей, нові Колумби  й  Магеллани»)

3 рівень

Напишіть міні-твір на тему: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

Контрольну роботу виконати до 24.04.2020( фото виконаної роботи надсилайте мені у вайбер, інстаграм, або в повідомленні едмодо)

21.04.2020

Тема. "Гер переможений".Особливості художніх засобів новели(роль деталей, поєднання різних часових площин)

Уважно переглядаємо відео до уроку:

Домашнє завдання. Підготуватися до контрольної роботи з тем: Василь Симоненко, Марина Павленко, Любов Пономаренко

15.04.2020

Тема. Любов Пономаренко. Коротко про письменницю. 

"Гер переможений"

Перегляд відео до уроку:

"Гер переможений"(аудіокнига):

Домашнє завдання. Уважно переглянути відео до уроку. Сторінка 243-245 прочитати. 

14.04.2020

Тема. Урок позакласного читання. 

Степан Васильченко. 

"Приблуда"

Коротка довідка з життя письменника:

Степа́н Васи́льович Васи́льченко (справжнє прізвище — Панасенко; 27 грудня 1878 (8 січня 1879), м. Ічня, тепер Чернігівської області — 11 серпня 1932,Київ) — український письменник і педагог. Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905р., “неспокійна”, за його висловом, праця “неблагонадійного” вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.        У літературний процес Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним поетичним голосом у 1910р., коли з'явились друком такі оригінальні його твори, як “Мужицька арихметика”, “Вечеря”, “У панів”, “На чужину”, “Циганка” та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості.    Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. Не можна без хвилювання читати психологічні етюди письменника “Дощ”, “Дома”, “Волошки”, “Петруня”, оповідання “Роман”, “Увечері”, “Свекор”, “Басурмен” та ін. Оптимізм Васильченка з особливою виразністю виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — “Циганка”. Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі його прозі (наприклад, п'єса-жарт “На перші гулі”).         На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Т. Шевченка. На жаль, з п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — “В бур'янах”. 

Оповідання "Приблуда"

Оповідання, над яким ми сьогодні будемо працювати, С. Васильченко написав 1925 року. Васильченко не вигадував сюжетів своїх творів, а брав їх із широко розгорнутої перед ним книги життя.  Сюжет оповідання «Приблуда» взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст.

С. Васильченко був завідувачем дитячого будинку. Йому доводилось часто чергувати вечорами в дитячому будинку. На все життя запам’ятали його вихованці рівний, спокійний голос свого улюбленого учителя. Він ніколи не гримав на них, до всіх ставився однаково приязно, а коли знаходив вільний час, любив пожартувати чи поспівати з учнями. Бувало просить: «Дівчатка  і хлопці, ану давайте разом що-небудь заспіваємо». Найбільше любив співати українських народних пісень. А співали так, що люди, котрі проходили повз дитячий будинок, зупинялися і слухали.

"Приблуда"(аудіокнига):

Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.

Риси характеру Мишка: кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім «Моцартом». Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів. Діти, дізнавшись, що цей хлопчик – сирота, оточують  зворушливою увагою і піклуванням майбутнього «Моцарта». Спочатку діти переховують хлопчика-приблуду з тим, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодопомоги. Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду. Дітям вдалося переконати Параску Калістратівну залишити Мишка в дитячому будинку. Герої оповідання «Приблуда» знають вже про свої можливості, перспективи. Це надає їм впевненості й оптимізму. Адже мало не всі в будинку, як визначила сама Параска Калістратівна , були майбутні великі люди: хто – інженер, хто – професор, хто – артист. Не зважаючи на всю гіркоту, співчуття автора до образів-персонажів твору, в оповіданні зустрічаємо гумористичні епізоди. Гумор як вияв співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв, як засіб позитивної характеристики.

В оповіданні змальовуються події перших революційних років. Майже три роки сам письменник пробув на передових позиціях як командир роти, зазнавши вщерть весь тягар першої світової війни 1914 року. Перед його очима пройшли страхіття війни, перед ним розгортається велика трагедія українського народу, що розпайований між царською Росією та цісарською Австро-Угорщиною, мусив давати своїх синів для обох ворожих армій, щоб вони убивали один одного. Спалені  й зруйновані українські села, де пройшла залізна п’ята війни, голодні діти – сироти нещасної розтерзаної Галичини бачить письменник.

Домашнє завдання. Прочитати або прослухати аудіокнигу "Приблуда" Степана Васильченка. 

07.04.2020

Тема. Добро і зло в повісті, у сучасному світі та в людині. Образи дітей та дорослих, аналіз їхніх учинків.

Уважно переглядаємо урок по відео:

Домашнє завдання. Дочитати повість-казку "Русалонька із 7-В...". Написати твір-роздум на тему: "Хто, на вашу думку, був справжнім другом Софійки і чому?" надіслати відповідь на вайбер або на едмодо.







01.04.2020

Перше квітня

Класна робота 

Тема. Роздуми про суть людського життя, моральний вибір кожного ( М.Павленко "Русалонька із 7-В...")

Ким є русалки у слов'янській міфології?

Русалка — діва вод, за іншими джерелами — жінка водяника. Це висока, гарна дівчина, що живе на дні водойми. Русалками ставали дівчата, що втопилися від нещасного кохання або їх утопили мачухи. Русалка може вийти заміж за людину, але шлюб буде невдалим.

♦ Чому саме Русалонька, а не русалка?

Софійка на початку твору читала казку про принца та Русалоньку. Імовірно, ідеться про твір Андерсена. А в цій літературній казці образ русалочки відрізняється від народних уявлень українців.

Любов русалоньки до принца — головна, центральна тема казки. Це тема не звичайної людської любові, а любові романтичної, приреченої, любові — самопожертви, любові, що не зробила героїню казки щасливою, але яка безвісти для неї не пропала, тому що не зробила її остаточно нещасною. У міфології русалка, втративши свою безсмертну душу в результаті зла, вчиненого над нею, як над людиною, може цю душу знайти, якщо змусить людину полюбити себе. Любов русалки й людини не обов'язково повинна бути взаємною. Русалка може не відповідати людині й погубити її, закохавши в себе. Але любов людини до неї — це головна сходинка до пошуку русалкою безсмертної душі. Тому вона повинна спровокувати людину, викликати цю любов будь-якими шляхами й засобами.

В Андерсена ця тема зберігається й переосмислюється. Русалонька хоче домогтися любові людини, хоче знайти безсмертну душу. „А чому в нас немає безсмертної душі? — смутно запитала русалочка,— я б віддала всі свої сотні років за один день людського життя, щоб потім теж піднятися на небо... Як я люблю його! Більше, ніж батька й матір! Я належу йому всім серцем, всіма своїми помислами, йому я б охоче вручила щастя всього мого життя! На все б пішла я — тільки б мені бути з ним і знайти безсмертну душу!..”. Безсмертна душа русалочці необхідна, тому що їй дано всього триста років, це більше життя, але це єдина можливість існування, а безсмертна душа дає можливість жити вічно.

♦ Хто головний герой: Софійка чи Русалонька?

Софія — ім'я імпульсивне й глибоке, проте в ньому закладена недовіра до своєї чуттєвості й достатня серйозність. Утім, недаремно в давнину це слово вибрали для позначення мудрості, досягти якої неможливо без глибини почуттів. Справді, легко перемогти свої пристрасті, коли вони слабкі, той же, хто зуміє привести в рівновагу якнайглибші переживання, той набуде й мудрості. Означає „мудрість”, тому зазвичай його перекладають як „мудра”. Ім'я Софія зустрічається в дуже багатьох країнах світу, наприклад, у звучаннях Софія, Софі, Зофія й навіть Жофія. 

♦ Софійка відрізняється від інших героїв твору? (Здатність подорожувати в часі, вона сприймає життя як казку.)

♦ Чому саме вона наділена такою властивістю?

В одному з інтерв'ю в письменницю запитали: „Коли ви пишете казку — сприймаєте її як умовність, чи так, як діти — як правдиву реальність?”

Ось що прозвучало у відповідь: „Тільки як правдиву реальність! Хто повірить у мою казку, якщо не віритиму в неї сама? Це те саме, що готувати для інших страву, якої сама не хочеш споживати! Персонажам своїх творів я щиро вдячна, що вони свого часу впускали мене на свою „територію”, дозволяли пожити їхнім життям, у паралельному вимірі, відволікши мене від буденних проблем. Я усім їм вірила і вірю, як собі...”.

Домашнє завдання.

Продовжуємо дочитувати "Русалоньку із 7-В..." с.212-225

31.03.2020

Тридцять перше березня

Класна робота

Тема. Марина Павленко. Основні відомості про письменницю. "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських"

Сьогодні у нас знайомство із прекрасною письменницею

Мариною Павленко!

До Вашої уваги відео про письменницю та основні відомості із її життя. Сторінка вашого підручника 212(читаємо біографію)

Марина Степанівна Павленко народилася 30 березня 1973 року в с. Старичах Яворівського району Львівської області. Батьки письменниці — учителі. Ще маленькою переїздить із родиною на Черкащину. Закінчує школу, вступає до Уманського педагогічного інституту. Після навчання кілька років працює у приватній гімназії вчителем початкових класів. Зараз викладає на кафедрі української літератури та народознавства Уманського педагогічного університету ім. П. Тичини. Виховує двох доньок — Ольгу та Оксану.

Марина Павленко — цікава багатогранна особистість. Вона пише поетичні та прозові твори. Починає друкуватися з 1990 року. Переможниця багатьох літературних конкурсів, має багато публікацій у періодичній пресі. Автор багатьох цікавих книг для дітей, наприклад, збірка поезій „Бузкові зошити” (1997); книги прози „Домовичок із палітрою” (2007), „Русалонька із 7-В”, „Миколчині історії” (2008) і багато інших цікавих творів.

Як художниця ілюструвала книги-розмальовки для дітей.

Із 1997 р. є членом Національної Спілки письменників України.

Одним з досить цікавих жанрів дитячої літератури, адресованих дітям старшого віку (9-15 років), є повість-казка. Повість-казка на прикладі вигаданих ситуацій пропонує дітям розбиратися в стосунках людей, вчитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає можливість дитині знайомитися зі світом реальним, його правилами та особливостями.

До вашої уваги відео "Русалонька із 7-В...", яким Ви можете скористатися.

Домашнє завдання. Розпочати читати "Русалоньку із 7-В..", сторінка 212-217.